Використання вбудованих мережних засобів Windows

Для одержання користувачем доступу до ресурсів ме­режі та керування ними на робочій станції необхідно ма­ти клієнтське програмне забезпечення, до якого належать утиліти самої мережної ОС. Його можуть постачати сто­ронні фірми. Іноді вони є складовою частиною іншої про­грамної системи. Для виконання робіт адміністратора, оператора і користувача до складу мережних ОС входить велика кількість обслуговуючих програм-утилітів, які ви­конуються на робочій станції. Windows має вбудовані за­соби, достатні для задоволення більшості призначених для користувача потреб.

У Windows  для мереж NetWare та Microsoft Win­dows NT, в яких використовуються протоколи NetBEUI, IPX/SPX або TCP/IP і драйвери NDIS або ODI, є вбудована підтримка мережного клієнта, протоколу та драйвера. Вбудована підтримка роботи в мережі проста в установленні, а також   настроюванні, забезпечує надійність і швидкість роботи мережі. Вже під час установ­лення Windows автоматично визначає тип мережної плати, що є в комп'ютері, тип мережі і відповідно конфігурує параметри мережного середовища комп'ютера.

Відразу після завантаження Windows мережний клієнт пропонує вікно, через яке користувач реєструється в ме­режі, вказавши свої мережеве ім'я та пароль. Як правило, пароль збігається з паролем Windows.

Крім клієнтів для мереж NetWare та Microsoft Windows NT, які забезпечують підключення до відповідних сер­верів і доступ до їхніх ресурсів, у Windows може бути вста­новлена власна мережна служба, що реалізує принцип ро­боти однорангової локальної комп'ютерної мережі (Microsoft Network). При цьому користувач може керува­ти доступом до файлів і принтерів кожного комп'ютера мережі, забезпечуючи як спільне, так і індивідуальне ви­користання ресурсів будь-якого з комп'ютерів мережі Windows. Керування настроюванням мережі здійснюється в діалоговому вікні «Свойства сети», яке з'являється на екрані після клацання лівою клавішею миші на піктограмі «Сеть» панелі керування.

Комп'ютери, між якими найчастіше здійснюється обмін даними, об'єднують в робочі групи. Кожному комп'ютеру і робочій групі присвоюють унікальне ім'я, наприклад BSGT, ECOLOG, STUDENT.

На кожному з комп'ютерів може бути відкритий до­ступ до папок та принтерів для інших комп'ютерів ме­режі, тобто вони можуть бути оголошені спільними ресур­сами. Таким чином, кожний комп'ютер по суті стає сер­вером своїх ресурсів. Програма «Инспектор сети» відкри­ває спільний доступ до ресурсів і відключає інших корис­тувачів від комп'ютера або від окремих файлів. Вона дає змогу з'ясувати, хто саме використовує ресурси вашого комп'ютера.

Доступ до комп'ютерів і принтерів мережі забезпе­чується через папку «Сетевое окружение» на робочому столі. У списках, що відкриваються через цю папку, відо­бражаються як ресурси серверів, що підтримуються ОС NetWare та Microsoft Windows NT, так і ресурси Комп'ютерів однорангової мережі Windows 98. Для доступу до ресурсів конкретного комп'ютера мережі досить клацнути лівою клавішею миші на його значку.

Через папку «Сетевое окружение» користувач може працювати з усіма доступними йому мережними ресурса­ми так само, як через папку «Мой компьютер» він може працювати з локальними ресурсами. Крім того, мережні ресурси доступні користувачу у програмі «Проводник» Windows і вікнах відкривання та збереження документів у додатках, розроблених для Windows 98.

Програмне забезпечення таких ОС, як MS-DOS і Win­dows, орієнтовано на роботу з літерними іменами логічних дискових пристроїв. При цьому на робочій станції може бути використано 26 дискових пристроїв (від А: до Z:). Користувач має можливість прив'язувати імена конкретних мережних томів до літер дискових пристроїв на локальному комп'ютері. Ця процедура називається відображенням (mapping). Наприклад, том BSGT/SYS: відображається літерою F:, том M31/DATABASE: — літерою G:. Завдяки цьому користувач при звичному зверненні до пристрою із зазначенням літери здійснює доступ до вмісту відповідного тому файлового сервера/

Для запуску програми DOS з мережного диска таке відображення обов'язкове, а для запуску Windows-додатка - часто ні. Каталоги (папки) мережних дисків та­кож можуть відображатися літерами дискових пристроїв локального комп'ютера.

Якщо на диску комп'ютера створено логічні диски С:, D:, Е: і немає команди LASTDRIVE в CONFIG.SYS то пристрій позначається літерою F:. Якщо команда LASTDRIVE є, то пристрій позначається першою за алфавітом літерою після вказаної в LASTDRIVE. Таким чином стає доступним новий мережний каталог. Після реєстрації ко­ристувача список дискових пристроїв робочої станції мо­же доповнюватися новими пристроями, на які відобража­ються томи або каталоги мережного диска. Це може відбутися, наприклад, за допомогою команд із процедури реєстрації LOGIN SCRIPT, яка автоматично виконується під час реєстрації користувача в мережі.

Під час роботи в мережі можна змінювати список дискових пристроїв робочої станції.

Користувачеві може бути потрібно відобразити томи або каталоги мережного диска на деякі логічні пристрої вручну. Ця операція може бути виконана за командою Файл - Подключить сетевой диск. Після виконання операції підключення цей диск буде у списку пристроїв що відкривається через папку «Мой компьютер».

Каталоги та файли диска файлового сервера є об'єкта­ми, доступ до яких може бути обмежений. Щоб користувач міг працювати в каталозі, він повинен мати право до­ступу до нього. Каталог, до якого користувач не має прав доступу, часто навіть не відображається в списках каталогів на мережних дисках. Мережні ОС дають змогу кон­тролювати доступ не тільки до каталогів, а й до окремих і файлів, для яких також можуть призначатися права, однак Windows 98 цього не дозволяє.

Мережний том (диск) і мережний каталог (мережна папка) для даної ОС з точки зору користувача - приблизно одне й те саме.

У кожній папці допустимі дії користувача визначають­ся дійсними правами. Користувачеві можуть бути надані:

• право читання — право переглядати зміст об'єктів і копіювати їх;
• право повного доступу — право змінювати імена та вміст об'єктів, вилучати, переміщувати і перейменовувати їх.

У Windows 98 права доступу до диска або до папки зручно призначати за командою з контекстного меню До­ступ. Для підключення до мережного ресурсу із заданим па­ролем користувач повинен увести пароль у відповідному вікні. Найзручніший спосіб підключення і відключення ме­режних дисків — скористатися кнопками панелі інстру­ментів вікна папки.

Мережні операційні системи

Нині поширеними є такі 32-розрядні мережні ОС:

NetWare 4.1 фірми Novell, Windows NT Server 4.0/5.0 фірми Microsoft, Vines 6.0 фірми Banyan, OS/2 Warp Advanced Server фірми IBM, а також ОС сім'ї UNIX. Win­dows 98 не є спеціалізованою мережною ОС, хоча має підтримку всіх основних мережних функцій для однорангової комп'ютерної мережі.

Оцінити мережну ОС можна за її відповідністю основ­ним вимогам до мережного середовища, тобто можливості:

• спільного використання файлів і принтерів при високій продуктивності системи;
• ефективного виконання прикладних програм, орієнтованих на архітектуру «клієнт - сервер», у то­му числі прикладних програм виробників;
• працювати на різних платформах і з різним мережевим обладнанням;
• забезпечити інтеграцію з Internet — підтримку про­токолу TCP/IP, протоколу динамічної настройки (Dynamic Host Configuration Protocol — DHCP), про­грамного забезпечення Web-сервера;
• дистанційного доступу до мережі;
• організації внутрішньої електронної пошти, групо­вих дискусій;
• доступу до ресурсів у територіально розкиданих, багатосерверних мережах за допомогою служб ката­логів та імен.

Жодна з названих мережних ОС не може задовольни­ти всі вимоги користувача повністю. Для цього доцільно об'єднувати мережні ОС різних виробників. Тому у більшості мереж використовують кілька мережних ОС. Для досягнення універсальності та продуктивності часто спільно застосовують ОС NetWare і Windows NT Server. При цьому ОС NetWare використовують для роботи з файлами й обслуговування друку, оскільки вона забезпе­чує ширші можливості та універсальність цих служб, а ОС Windows NT — для обміну повідомленнями і роботи сер­верів додатків (таких, як СУБД) на різних платформах.

Усі названі ОС мають добротні клієнтські засоби для роботи з файлами і друком. Багато виробників випуска­ють програмне забезпечення клієнта, здатне працювати з різнотипними серверами. Так, ОС Windows 98 включає універсального клієнта, здатного працювати з серверами не тільки перерахованих мережних ОС, причому користу­вач може і не знати, до послуг якого сервера він звер­тається.

Переваги роботи в локальній комп'ютерній мережі

Основною перевагою роботи в такій мережі є вико­ристання в розрахованому на багато користувачів режимі її спільних ресурсів: дисків, принтерів, модемів, програм і даних, що зберігаються на загальнодоступних дисках, а також можливість передавати інформацію з одного комп'ютера на інший. Основні переваги роботи в локальній комп'ютерній мережі з файловим сервером такі:

1. Можливість збереження даних персонального і спільного користування на дисках файлового сервера. Завдяки цьому забезпечуються: одночасна робота кількох користувачів з даними спільного користування (перегляд і читання текстів, електронних таблиць і баз даних); багатоаспектний захист даних на рівні каталогів і файлів засобами NetWare; ство­рення й обновлення спільних даних мережними прикладними програмними засобами, такими як Excel, Access. При цьому обмеження на доступ, що встановлюються у прикладній програмі, діють у рамках обмежень, установлених мережною ОС.

2. Можливість постійного збереження програмних засобів, необхідних багатьом користувачам, в єдиному ек­земплярі на дисках файлового сервера. Зазначимо, що таке збереження програмних засобів не порушує звичних для користувача способів роботи. До програмних засобів, потрібних багатьом користувачам, належать передусім прикладні програми загального призначення, такі як тек­стові та графічні редактори, електронні таблиці, СУБД і т. д. Завдяки вка­заній можливості досягаються: раціональне використання зовнішньої пам'яті через звільнення локальних дисків ро­бочих станцій від збереження програмних засобів; забез­печення надійного збереження програмних продуктів за­собами захисту мережної ОС; спрощення підтримки про­грамних продуктів у робочому стані та їх обновлен­ня, оскільки вони зберігаються в одному екземплярі на файловому сервері.

3. Обмін інформацією між усіма користувачами ком­п'ютерами мережі. При цьому забезпечуються діалог між ними, а також можливість організації роботи електронної пошти.

4. Одночасне використання всіма користувачами мережних принтерів (одного або кількох). При цьому забез­печуються: доступність мережного принтера будь-якому користувачу; можливість використання потужного та якісного принтера при його захищеності від некваліфікованого поводження; друкування як із програмних засобів, що підтримують мережний друк, так і з тих, які не підтри­мують його.

5. Можливість, використання мережного середовища для методичного вдосконалення навчального процесу завдяки застосуванню спеціальних програм обміну інфор­мацією між комп'ютерами студентів і комп'ютером ви­кладача. Тим самим можна здійснити: демонстрацію на комп'ютерах студентів роботи, що виконується на комп'ютері викладача; контроль за виконанням робіт сту­дентами відображенням екранів їхніх комп'ютерів на моніторі комп'ютера викладача.

6. Забезпечення доступу користувача з будь-якого комп'ютера локальної мережі до ресурсів глобальних ком­п'ютерних мереж при наявності єдиного комунікаційного вузла глобальної мережі.

Комп'ютерна мережа з виділеним сервером. 

ЇЇ переваги та недоліки.

У такій мережі один із комп'ютерів виконує функції збереження даних, призначених для використання всіма робочими станціями, керування взаємодією між робочи­ми станціями і деякі сервісні функції. Виділений сервер називають сервером мережі. Взаємо­дія робочих станцій здійснюється через сервер.

Достоїнства комп'ютерної мережі з виділеним сервером:

• надійна система захисту інформації;

• висока швидкодія;

• відсутність обмежень на кількість робочих станцій;

• простота керування та адміністрування порівняно з одноранговими мережами.

Недоліками такої мережі є:

• висока вартість через виділення одного комп'ютера під сервер;

• залежність швидкодії та надійності від сервера;

• менша гнучкість порівняно з одноранговою мере­жею.

Найвідомішими ОС для мереж з виділеним сервером є LAN Server, Windows NT Server, NetWare, Unix, Linux.

Однорангова комп'ютерна мережа. ЇЇ переваги та недоліки.

У такій мережі немає єдиного центру керування взаємодією робочих станцій та єдиного пристрою для збе­реження даних. Мережну ОС розподілено між усіма робо­чими станціями. Кожна станція мережі може виконувати функції як клієнта, так і сервера. Вона може обслуговува­ти запити від інших робочих станцій і спрямовувати свої запити на обслуговування в мережу. Користувачеві мережі можуть, бути доступні всі пристрої, підключені до інших станцій (диски, принтери).

Достоїнства однорангової комп'ютерної мережі — низька вартість і висока надійність.

Недоліками її є:

• залежність ефективності роботи від кількості станцій;
• складність керування мережею;
• складність забезпечення захисту інформації;
• труднощі обновлення і зміни програмного забезпе­чення станцій.

Найпопулярнішими є однорангові комп'ютерні мережі на основі мережних ОС LANtastic, NetWare Lite, Windows 98.

Глоба́льна мере́жа — англ. Wide Area Network,(WAN)— комп'ютерна мережа, що охоплює величезні території (тобто будь-яка мережа, чиї комунікації поєднують цілі мегаполіси, області або навіть держави і включають в себе десятки, сотні а то і мільйони комп'ютерів). Для порівняння, Персональна мережа (англ. Personal area network), Локальна мережа (англ. Local area network, LAN), Університетська мережа (англ. Campus area network, або ж Міська мережа англ. Metropolitan area network,MAN) зазвичай не виходять за межі кімнати, будівлі, або ж специфічного регіону мегаполіса (тобто міста).

Опис

Глобальні мерéжі об'єднують комп'ютери, що розташовані на відстані сотень, а то і тисячі кілометрів один від одного. Часто використовуються вже існуючі, не дуже якісні, лінії зв'язку. Зазвичай WAN має меншу швидкість передачі даних аніж LAN, в основному через більшу віддаленість комп'ютерів одного від іншого, але теоретично WAN має можливість надавати таку ж швидкість, як і [LAN], [MAN (мережа)] або [CAN], використовуючи такі технології, як [оптоволокно].

Опції для прокладання WAN[

WAN використовується для поєднання мереж LAN та інших видів мереж разом, тому користувачі та комп'ютери з одного місця можуть з'єднуватися з користувачами та комп'ютерами з іншого. Багато глобальні мережі будуються для однієї конкретної організації і приватні. Інші, побудований провайдерів Інтернет-послуг, забезпечувати з'єднання з локальної мережі організації до Інтернету. Глобальні мережі часто побудовані з використанням виділених ліній. На кожному кінці виділені лінії, маршрутизатор підключається до локальної мережі з одного боку і концентратор в рамках глобальної мережі з іншою. Виділені лінії можуть бути дуже дорогими. Замість використання виділених ліній, глобальних інформаційних мереж також можуть бути побудовані з використанням менш дорогими перемикання ланцюга або з комутацією пакетів методами. Мережевих протоколів, включаючи TCP / IP доставки транспорту та вирішенні функцій. Протоколи у тому числі пакетів по SONET / SDH, MPLS, ATM і Frame Relay часто використовуються постачальникам послуг надавати посилання, які використовуються в глобальних мережах. X.25 було важливо раннє WAN протоколу, і часто розглядається як «дід» з Frame Relay, як багато хто з основних протоколів і функцій X.25 досі використовуються в наш час^[Коли?] (з оновленнями) по Frame Relay.

Академічні дослідження в глобальній мережі може бути розбита на три напрямки: Математичні моделі, мережа емуляції і моделювання мережі.

Покрашити продуктивність Performance improvements are sometimes delivered via WAFS або ж WAN оптимізацією.

Глобальні мережі (Wide Area Network, WAN) — це сукупність віддалених один від одного комп'ютерів-вузлів, сумісна взаємодія яких забезпечується комунікаційною мережею передачі даних і спеціальними програмами мережної операційної системи. Основу WAN складають потужні багатокористувацькі обчислювальні системи (Host — вузли) і спеціалізовані комп'ютери, які виконують функції комунікаційних вузлів. Користувачі комп'ютера стають абонентами мережі після під'єднання свого комп'ютера до цих основних вузлів. Крім того глобальні мережі охоплюються телекомунікаційними структурами, які об'єднують локальні інформаційні мережі, що мають загальний протокол зв'язку, методи під'єднання і протоколи обміну даними. Кожна з глобальних мереж (INTERNET, Bitnet, DECnet та інші) організовувалися для конкретних цілей, а в подальшому поширювалися за рахунок під'єднання локальних мереж, які використовували їх послуги та ресурси. Для глобальних мереж характерний значний масштаб (як по площі мережі, так і по числу вузлів) та неоднорідність, тобто різний тип архітектури та програмного забезпечення їх вузлів. Регіональна мережа пов'язує абонентів, що розміщені на значній віддалі між собою на території району, області, регіону чи країни. Як правило, це спеціалізована мережа. Мережі, які охоплюють території в тисячі кілометрів, вважають глобальними. В регіональних та глобальних мережах, як правило, існує центр управління мережею, який відповідає за ефективне і надійне функціонування мережі, за оптимальний вибір маршрутів проходження повідомлень від абонента до абонента. У вузлах мережі встановлюються потужні багатокористувацькі обчислювальні системи (Host-вузли) та спеціалізовані комутаційні комп'ютери, які зв'язані з абонентськими пунктами. Надійність мережі підвищується, якщо частина вузлів з'єднана за допомогою каналів, оминаючи центр. У вузлах мережі знаходяться спеціалізовані обчислювальні комплекси, на яких ведеться обробка інформації.

Відмінності глобальної (WAN) від локальної (LAN) мережі

Глобальні мережі відрізняються від локальних тим, що розраховані на необмежене число абонентів і використовують, як правило, не дуже якісні канали зв'язку й порівняно низьку швидкість передачі, а механізм керування обміном, у них в принципі не може бути гарантовано швидким. У глобальних мережах набагато важливіше не якість зв'язку, а сам факт її існування. Правда, зараз вже не можна провести чітку і однозначну межу між локальними та глобальними мережами. Більшість локальних мереж мають вихід в глобальну мережу, але характер переданої інформації, принципи організації обміну, режими доступу, до ресурсів усередині локальної мережі, як правило, сильно відрізняються від тих, що прийнято в глобальній мережі. І хоча всі комп'ютери локальної мережі в даному випадку включені також і в глобальну мережу, специфіку локальної мережі це не скасовує. Можливість виходу в глобальну мережу залишається всього лише одним з ресурсів, поділені користувачами локальної мережі.

Розглянемо основні відмінності локальних мереж від глобальних більш детально. Оскільки останнім часом ці відмінності стають все менш помітними, то будемо вважати, що в даному розділі ми розглядаємо мережі кінця 80-х років, коли ці відмінності виявлялися вельми виразно, а сучасні тенденції зближення технологій локальних і глобальних мереж будуть розглянуті в наступному розділі, в протяжність, якість і спосіб прокладки ліній зв'язку. Клас локальних обчислювальних мереж по визначенню відрізняється від класу глобальних мереж невеликою відстанню між вузлами мережі. Це в принципі робить можливим використання в локальних мережах якісних ліній зв'язку: коаксіального кабелю, витої пари, оптичноволоконого кабелю, які не завжди доступні (через економічні обмеження) на великих відстанях, властивих глобальним мережам. У глобальних мережах часто застосовуються вже існуючі лінії зв'язку (телеграфні або телефонні), а в локальних мережах вони прокладаються заново. Складність методів передачі і обладнання. У умовах низької надійності фізичних каналів в глобальних мережах потрібні складніші, ніж в локальних мережах, методи передачі даних і відповідне обладнання. Так, в глобальних мережах широко застосовуються модуляція, асинхронні методи, складні методи контрольного підсумовування, квотування і повторна передача спотворених кадрів. З іншого боку, якісні лінії зв'язку в локальних мережах дозволили спростити процедури передачі даних за рахунок застосування немодульованих сигналів і відмови від обов'язкового підтвердження отримання пакету. · Швидкість обміну даними. Однією з головних відмінностей локальних мереж від глобальних є наявність високошвидкісних каналів обміну даними між комп'ютерами, швидкість яких (10,16 і 100 Мбіт/с) порівнянна з швидкостями роботи пристроїв і вузлів комп'ютера дисків, внутрішніх шин обміну даними тощо За рахунок цього у користувача локальної мережі, підключеного до виділеного ресурсу (наприклад, диску сервера), що розділяється, складається враження, що він користується цим диском, як «своїм». Для глобальних мереж типові набагато нижчі швидкості передачі даних 2400, 9600, 28800, 33600 біт/с, 56 і 64 Кбіт/с і тільки на магістральних каналах до 2 Мбіт/с. · Різноманітність послуг. Локальні мережі надають, як правило, широкий набір послуг це різні види послуг файлової служби, послуги друку, послуги служби передачі факсимільний повідомлень, послуги баз даних, електронна пошта і інші, в той час як глобальні мережі в основному надають поштові послуги і іноді файлові послуги з обмеженими можливостями передачу файлів з публічних архівів віддалених серверів без попереднього перегляду їх змісту. · Оперативність виконання запитів. Час проходження пакету через локальну мережу звичайно становить декілька мілісекунд, час же його передачі через глобальну мережу може досягати декількох секунд. Низька швидкість передачі даних в глобальних мережах утрудняє реалізацію служб для режиму on-line, який є звичайним для локальних мереж. · Розділення каналів. У локальних мережах канали зв'язку використовуються, як правило, спільно відразу декількома вузлами мережі, а в глобальних мережах індивідуально. · Використання методу комутації пакетів. Важливою особливістю локальних мереж є нерівномірний розподіл навантаження. Відношення пікового навантаження до середньої може становити 100:1 і навіть вище. Такий трафік звичайно називають пульсуючим. Через цю особливість трафіка в локальних мережах для зв'язку вузлів застосовується метод комутації пакетів, який для пульсуючого трафіка виявляється набагато ефективнішим, ніж традиційний для глобальних мереж метод комутації каналів. Ефективність методу комутації пакетів полягає в тому, що мережа загалом передає в одиницю часу; більше даних своїх абонентів. У глобальних мережах метод комутації пакетів також використовується, але нарівні з ним часто застосовується і метод комутації каналів, а також некомутовані канали як успадковані технології некомп'ютерних мереж. · Масштабованість. «Класичні» локальні мережі володіють поганою масштабованісттю через жорсткість базових топологій, що визначають спосіб підключення станцій і довжину лінії. При використанні багатьох базових топологій характеристики мережі різко погіршаються при досягненні певної межі за кількістю вузлів або протяжністю ліній зв'язку. Глобальним же мережам властива хороша масштабованість, оскільки вони спочатку розроблялися з розрахунку на роботу з довільними топологіями.

Швидкість передачі даних зазвичай варіюються в межах від 1200 біт / с до 6 Мбіт / с, хоча в деяких з'єднань, таких як ATM і Виділені лінії може досягати швидкостей понад 156 Мбіт / с. Типові канали зв'язку використовуються в глобальних мережах є телефонні лінії, лінії мікрохвильового зв'язку і супутникових каналів.

Нещодавно з поширенням низька вартість підключення до Інтернету багатьох компаній і організацій звернулися до VPN для об'єднання своїх мереж, створення глобальної мережі таким чином. Такі компанії, як Cisco, New Edge мереж і перевірка рішень Point пропонує для створення VPN-мереж.

Лока́льна комп'ю́терна мере́жа (англ. Local Area Network (LAN)) являє собою об'єднання певного числа комп’ютерів на відносно невеликій території. В порівнянні зглобальною мережею (WAN), локальна мережа зазвичай має більшу швидкість обміну даними, менше географічне покриття та відсутність необхідності використовуватизапозиченої телекомунікаційної лінії зв'язку.

Локальна комп'ютерна мережа — комп'ютерна мережа для обмеженого кола користувачів, що об'єднує комп'ютери в одному приміщенні або в рамках одного підприємства.

Склад локальної мережі

До складу локальної мережі входять:
1.Комп'ютери.
2.Мережеві адаптери.
3.Периферійні пристрої.
4.Передавальне середовище.
5.Мережеві пристрої.
За допомогою локальної мережі один комп'ютер отримує доступ до ресурсів іншого, таких, як дані та периферійні пристрої (принтери, модеми, факси тощо). Використання комп'ютерних мереж дає можливість розподілу ресурсів великої вартості, покращання доступу до інформації, виконувати швидке та якісне прийняття рішень. Прикладом застосування цієї технології може бути E-mail.

Сучасні локальні мережі будуються на основі топології зірка з використанням концентраторів (хабів), комутаторів (світчів) та кабелю UTP чи STP 5ї категорії (вита пара). Дана технологія, що носить назву Fast Ethernet дозволяє проводити обмін інформацією на швидкостях 100Мбіт/с, 1Гбіт/с, 10Гбіт/с та навіть 100Гбіт/с.

Мережеві технології локальних мереж

В локальних мережах, як правило, використовується середовище передачі даних (моноканал), що розділяється, і основна роль відводиться протоколам фізичного і канального рівнів, оскільки ці рівні найбільшою мірою відображають специфіку локальних мереж. Мережева технологія — це погоджений набір стандартних протоколів та програмно-апаратних засобів що їх реалізовують, достатній для побудови локальної обчислювальної мережі. Мережеві технології називають базовими технологіями або мережевою архітектурою локальних мереж. Мережева технологія або архітектура визначає топологію і метод доступу до середовища передачі даних, кабельну систему або середовище передачі даних, формат мережевих кадрів тип кодування сигналів, швидкість передачі в локальній мережі. У сучасних локальних обчислювальних мережах широкого поширення набули такі технології або мережева архітектура, як: Ethernet, Token-ring, Arcnet, FDDI.

Мережеві технології локальних мереж Ieee802.3/ethernet

В даний час ця мережева технологія найпопулярніша у світі. Популярність забезпечується простими, надійними і недорогими технологіями. У класичній локальній мережі Ethernet застосовується стандартний коаксіальний кабель двох видів (товстий і тонкий). Проте найбільшого поширення набула версія Ethernet, яка використовує як середовище передачі виті пари, оскільки монтаж і обслуговування їх набагато простіший.

У локальних мережах Ethernet застосовуються топології типу «шина» і типу «пасивна зірка», а метод доступу CSMA/CD.

Стандарт Ieee802.3 залежно від типу середовища передачі даних має модифікації:

• 10BASE5 (товстий коаксіальний кабель) — забезпечує швидкість передачі даних 10 Мбіт/с і довжину сегменту до 500м;
• 10BASE2 (тонкий коаксіальний кабель) — забезпечує швидкість передачі даних 10 Мбіт/с і довжину сегменту до 200м;;
• 10base-t (неекранована вита пара) — дозволяє створювати мережу топології «зірка». Відстань від концентратора до кінцевого вузла до 100м. Загальна кількість вузлів не повинна перевищувати 1024;
• 10base-f (оптоволоконний кабель) — дозволяє створювати мережу топології «зірка». Відстань від концентратора до кінцевого вузла до 2000м.

У розвиток мережевої технології Ethernet створені високошвидкісні варіанти: Ieee802.3u/Fast Ethernet і Ieee802.3z/Gigabit Ethernet. Основна топологія, яка використовується в локальних мережах Fast Ethernet і Gigabit Ethernet — пасивна зірка.

Мережева технологія Fast Ethernet забезпечує швидкість передачі 100 Мбіт/с і має три модифікації:

• 100BASE-T4 — використовується неекранована вита пара. Відстань від концентратора до кінцевого вузла до 100м;
• 100base-tx — використовуються дві виті пари (неекранована і екранована). Відстань від концентратора до кінцевого вузла до 100м;
• 100base-fx — використовується оптоволоконний кабель (два волокна в кабелі). Відстань від концентратора до кінцевого вузла до 2000м;.

Мережева технологія локальних мереж Gigabit Ethernet — забезпечує швидкість передачі 1000 Мбіт/с. Існують такі модифікації стандарту:

• 1000base-sx — застосовується оптоволоконний кабель з довжиною хвилі світлового сигналу 850 нм.
• 1000base-lx — використовується оптоволоконний кабель з довжиною хвилі світлового сигналу 1300 нм.
• 1000base-cx — використовується екранована вита пара.
• 1000base-t — застосовується неекранована вита пара.

Локальні мережі Fast Ethernet і Gigabit Ethernet сумісні з локальними мережами, виконаними за технологією (стандарту) Ethernet, тому легко і просто сполучати сегменти Ethernet, Fast Ethernet і Gigabit Ethernet в єдину обчислювальну мережу.

Мережеві технології локальних мереж Ieee802.5/Token-ring передбачає використання середовища передачі даних, яке утворюється об'єднанням всіх вузлів в кільце, що розділяється. Мережа Token-ring має зоряно-кільцеву топологію (основна кільцева і зоряна додаткова топологія). Для доступу до середовища передачі даних використовується маркерний метод (детермінований маркерний метод). Стандарт підтримує виту пару (екрановану і неекрановану) і оптоволоконний кабель. Максимальне число вузлів на кільці — 260, максимальна довжина кільця — 4000 м. Швидкість передачі даних до 16 Мбіт/с.

Мережеві технології локальних мереж Ieee802.4/Arcnet як топологію локальна мережа Arcnet використовує «шину» і «пасивну зірку». Підтримує екрановану і неекрановану виту пару і оптоволоконний кабель.

У мережі Arcnet для доступу до середовища передачі даних використовується метод передачі повноважень. Локальна мережа Arcnet — це одна із старих мереж і користувалася великою популярністю. Серед основних переваг локальної мережі Arcnet можна назвати високу надійність, низьку вартість адаптерів та гнучкість. Основним недолікам мережі є низька швидкість передачі інформації (2,5 Мбіт/с). Максимальна кількість абонентів — 255. Максимальна довжина мережі — 6000 метрів.

Мережеві технології локальних мережі FDDI (Fiber Distributed Data Interface) — стандартизована специфікація для мережевої архітектури високошвидкісної передачі даних по оптоволоконних лініях. Швидкість передачі — 100 Мбіт/с. Ця технологія багато в чому базується на архітектурі Token-ring і використовується детермінований маркерний доступ до середовища передачі даних. Максимальна протяжність кільця мережі — 100 км. Максимальна кількість абонентів мережі — 500. Мережа FDDI — це дуже високонадійна мережа, яка створюється на основі двох оптоволоконних кілець, створюючих основну і резервну дороги передачі даних між вузлами.

Комунікаці́йна мере́жа — система фізичних каналів зв'язку і комутаційного устаткування, що реалізовує той або інший низькорівневий протокол передачі даних.

Існують провідні, безпровідні  і волоконно-оптичні канали зв'язку. За типом сигналу виділяють цифрові і аналогові мережі. Призначенням комунікаційних мереж є передача даних з мінімальною кількістю помилок і спотворень. На основі комунікаційної мережі може будуватися інформаційна мережа, наприклад на основі мереж Ethernet як правило будуються мережі TCP/IP, які у свою чергу утворюють глобальну мережу Інтернет. Прикладами комунікаційних мереж є:

• комп'ютерні мережі,
• телефонні мережі,
• мережі стільникового зв'язку,
• мережі кабельного телебачення.

Комунікаційна мережа описується сукупністю вузлів та каналів зв'язку, які їх сполучають. Вузли мереж забезпечують опрацювання та збереження даних, також їхні комутації.

 Для передачі інформації можуть бути використані різні фізичні явища, як правило — різні види електричних сигналів чи електромагнітного випромінювання. Середовищами передавання у комп'ютерних мережах можуть бути телефонні кабелі, та спеціальні мережеві кабелі: коаксіальні кабелі, виті пари, волоконно-оптичні кабелі, радіохвилі, світлові сигнали.

Мережева модель OSI (ЕМВОС) (базова еталонна модель взаємодії відкритих систем, англ. Open Systems Interconnection Basic Reference Model, 1978 р.) — абстрактна мережева модель для комунікацій і розробки мережевих протоколів.

Будь-який протокол моделі OSI повинен взаємодіяти або з протоколами свого рівня, або з протоколами на одиницю вище або нижче за свій рівень. Взаємодії з протоколами свого рівня називаються горизонтальними, а з рівнями на одиницю вище або нижче — вертикальними. Будь-який протокол моделі OSI може виконувати лише функції свого рівня і не може виконувати функцій іншого рівня, що не виконується в протоколах альтернативних моделей.

Призначення комунікаційних мереж

• Доступ до інформації — місць концентрування інформації (HTTP, FTP сервера, бази даних).
• Сигналізація (електрона пошта, сервіси коротких повідомлень (ICQ)),
• Сумісне використання технічних ресурсів (мережні принтери, сховища даних, сервери аплікацій).
• Розподілення навантаження (кластеризація, розпаралелювання).
• Віддалене керування (моніторинг, віддалене виконання процесів)
• Забезпечення надійності (кластеризація, резервування (пристроїв та каналів))

Основні можливості комп'ютерних мереж:

• Можливість швидкої передачі інформації на великі відстані;
• Оперативний пошук інформації;
• Обмін інформацією в режимі off-line;
• Обмін текстової, звукової та відео у реальному режимі часу;
• Можливість збереження інформації, розміщеної на серверах Internet, на локальному комп'ютері для подальшої переробки;
• Можливість інтерактивності і оперативного зворотного зв'язку.

Класифікація комунікаційних мереж[ред. • ред. код]

Класифікація за областю дії[ред. • ред. код]

Класифікація комунікаційних мереж за областю дії враховує географічний район, охоплений мережею та, в меншому ступені, розмір мережі. Виділяються типи:

• персональна мережа (Personal Area Networks - PAN)
• локальні мережі (Local Area Networks — LAN)
• кампусні мережі (Campus Area Network)
• глобальні мережі (Wide Area Networks — WAN)

Локальні мережі звичайно займають обсяг одного чи декількох поряд розміщених будинків. Кількість пристроїв, що складають мережу, типово не перевищує декількох тисяч. Загальною практикою є розподілення великих локальних мереж на робочі групи. Малі локальні мережі (10-20 робочих місць) можуть утворювати єдину робочу групу.

Кампусні мережі типово об'єднають декілька локальних мереж і територіально охоплюють декілька міських кварталів, або навіть територію невеликого міста. Прикладами кампусних мереж є корпоративні мережі великих підприємств, операторів зв'язку, навчальних закладів. Кількість задіяних пристроїв може складати десятки тисяч пристроїв, або навіть більше. Загальною рисою локальних та кампусних мереж є наявність єдиної служби підтримки мережі, єдиного адміністративного керування та загальної технічної політики.

Глобальні мережі розміщуються на великих географічних просторах. Практично для глобальних мереж не існує обмежень на обсяг. Глобальні мережі об'єднують велику кількість локальних та кампусних мереж. Суттєвою рисою їх є відсутність єдиної адміністративної підпорядкованості. Найкращим прикладом глобальної мережі є Internet.

В доповнення теми слід зазначити спеціальні випадки, коли вказані типи мереж можуть бути скомбіновані. Наприклад, глобальна мережа може надавати середовище для створення корпоративних мереж, що об'єднують дуже віддалені вузли. Існуючі технології віртуальних мереж (про них буде пізніше) забезпечують можливість використання принципів функціонування локальних та корпоративних для комунікацій віддалених об'єктів, з'єднаних через глобальну мережу.

Що таке комп'ютерні мережі?

                                                 

Що таке комп'ютерні мережі?

На сьогоднішній день майже кожна людина користується масовими засобами зв'язку такими як: телефон,радіо приймачі,комп’ютерна мережа та іншими способами зв'язку.І ніхто не може уявити своє життя без комп’ютерної мережі.

Комп’ютерна мережа – це два або більше комп’ютерів, з’єднаних між собою за допомогою мережевого обладнання.



 

Комп’ютерна мережа забезпечує:
· Колективне опрацювання даних користувачами
· Обмінювання файлами та іншими даними між користувачами
· Спільне використовувати програми
· Спільне використання принтерів, модемів та ін.

До недавнього часу, побудова мережі обмежувалася лише територіальними масштабами, але сьогодні  з розвитком технологій це змінилося, і тепер ці масштаби територій  стали єдиними як для локальних мереж, так і для глобальних мереж, які відрізняються лише технологічними можливостями побудови мережі.

Комп’ютерної мережі поділяються на:

• локальна мережа;
• глобальна мережа.

Локальні мережі – мережі які мають максимальну відстань між вузлами не більше 1-2км.

Глобальні мережі – мережі, що охоплюють територію країни або кількох країн з максимаьною відстанню між окремими вузлами втисячі кілометрів.

Класифікація комп’ютерних мереж
- за географічною площею: глобальні, регіональні, корпоративні, локальні
- за сферою застосування: побутові, офісні, промислові
- за топологією: шина, кільцева, зіркоподібна, деревоподібна
- за середовищем передачі: симетричний кабель, коаксіальний кабель, вита пара, волоконно-оптичний кабель, інфрачервоне, мікрохвильове випромінювання.
- за набором протоколів.